Д.Кузьменко. «Міфологія для Англії» як основа літературної реконструкції Джона Толкіна

Стаття розглядає концепцію «міфології для Англії», що традиційно приписується англійському письменникові Джону Толкіну, як основу авторського творчого методу літературної реконструкції. Визначаються причини формування цієї концепції у ранньому періоді творчості письменника, а також її поступова зміна на інтертекстуальний і мультикультурний прийом літературної реконструкції. Ключові слова: Міфологія для Англії, Дж.Р.Р. Толкін, літературна реконструкція, творчий метод, інтертекстуальність, мультикультуралізм. Статья рассматривает концепцию «мифологии для Англии», традиционно приписываемую английскому писателю Джону Толкину, как основу авторского творческого метода литературной реконструкции. Определяются причины формирования этой концепции в раннем периоде творчества писателя, а также ее постепенное изменение на интертекстуальный и мультикультурный прием литературной реконструкции. Ключевые слова: Мифология для Англии, Дж.Р.Р. Толкин, литературная реконструкция, творческий метод, интертекстуальность, мультикультурализм. The article explores the concept of «mythology for England», traditionally attributed to the English writer J.R.R. Tolkien, as an author's creative method of literary reconstruction. This research defines the causes of the formation of this concept in the early period of the writer's work, as well as its gradual change to the intertextual and multicultural technique of literary reconstruction. Keywords: Mythology for England, J.R.R. Tolkien, literary reconstruction, creative method, intertextuality, multiculturalism. Творчість англійського письменника Джона Толкіна викликає значний інтерес у літературознавців завдяки своїй оригінальності і, незважаючи на переважно белетристичний характер, розмаїттю художніх засобів та оригінальному змісту. За останні півстоліття було створено кількасот англомовних монографій та захищено кілька десятківдисертацій із різних проблем толкіністики [1]. Попри такий великий обсяг іноземних праць, в українському літературознавстві творчість письменника ще не розглянута достатньо повно, і це визначає актуальність нашого дослідження. Одним із найбільш поширених нових понять, що зустрічається у літературознавчих працях про Толкіна (як закордонних, так і вітчизняних [2]), є термін «міфологія для Англія», який нібито відображає творчий метод письменника і кінцеву мету його праці [2; 3; 4; 5]. Однак, як відзначено в останніх дослідженнях, це поняття не можна пов’язувати з Толкіном без певних застережень [6], і стосується воно переважно раннього періоду його творчості («Незавершені сказання», «Книга втрачених сказань»). З іншого боку, важко не відзначити цілісність і послідовність творчого методу письменника, а також його оригінальність, яка проявляється в інтертекстуальному характері творів Толкіна та деяких рисах, що характерні для пізнішої постмодерної літератури (мультикультурність, ігровий характер). Ми вважаємо, що цей авторський творчий метод можна назвати літературною реконструкцією, тобто спробою відтворити гіпотетично можливу давню літературу на основі тих давніх пам’яток і фрагментів, що збереглися, однак із розумінням художнього характеру такого відтворення [7]. Хоча словосполучення «літературна реконструкція» або синонімічні і зустрічається у деяких дослідженнях творчості Толкіна [8: 17-21], однак воно не має сталого значення і досі залишається не розкритим належним чином. Мета нашої роботи полягає у тому, щоби прояснити один із аспектів цього творчого методу — його зв’язок із відносно усталеним у толкіністиці поняттям «міфологія для Англії». Об’єктом дослідження, таким чином, будуть «міфологія для Англії» та метод літературної реконструкції, а предметом — їхній взаємозв’язок. У дослідженні ми спиратимемося, окрім згаданих вище, також на праці Х. Карпентера [9], А. Петті [10; 11], А. Стенстрема [12], С. Біч [13], а також на листи [14], наукові роботи [15] та художні твори самого письменника. У Джона Толкіна були досить своєрідні патріотичні та націоналістичні погляди. Вони суттєво вплинули на його творчість, зокрема на концепцію «міфології для Англії» та на формування методу літературної реконструкції, тому їх доцільно коротко оглянути. Письменник визначав себе як англійця, а не як британця, про що писав, зокрема, і своєму сину Крістоферу у 1943 році: «Я люблю Англію (не Великобританію і, тим більше, не Британську співдружність (брр!))» [15: 65]. У 1963 році він зазначив, що хоч його патріотизм охоплює більшу частину Європи, однак серце належить графствам Герефордшир, Шропшир, Вустершир та Стаффордшир (у тих межах, як вони існували у часи юності письменника), тобто центрально-західній Британії, а решту країни він сприймає як щось чуже і другорядне, особливо лінгвістично [16: 245]. Ці погляди знайшли відображення у розташуванні Гобітону, що мав відбивати кращі риси суто англійської провінції, на мапі Середзем’я. Також це пояснює, чому Толкін так критично і прохолодно сприймав артурівський цикл легенд — вони були британськими, а не англійськими. Таке госте сприйняття «англійськості» було обумовлене тим, що Джон Толкін народився і провів раннє дитинство у Південній Африці, і після прибуття до Англії був вимушений досліджувати і відкривати її, і це розвинуло його чутливість до всього суто англійського, а також до відсутніх, але, як йому здавалося, необхідних елементів англійської культури. Термін «міфологія для Англії» (Mythology for England) сам Джон Толкін ніколи не вживав, незважаючи на те, що у критичній літературі це поняття зазвичай пишеться у лапках ніби цитата [Fisher 2007: 445]. Уперше цей термін використав у біографії письменника Хамфрі Карпентер, де вказав на «його [Толкіна] прагнення створити міфологію для Англії. Він натякав на це ще студентом, коли писав про фінську «Калевалу»: "Я б хотів, щоби у нас залишалося побільше такої міфології — чогось подібного, але приналежного Англії". Ця ідея зростала, доки не досягла епічних розмірів» [9: 97]. Вислів став сприйматися як цитата Толкіна завдяки помилці Карпентера чи видавця книги — бо був уключений у прикінцевий покажчик у лапках, як усі інші цитати англійського письменника, згадані у книзі. Це уперше помітив Андерс Стенстрем [12]. Хоча термін не належав письменнику, він усе ж значною мірою відповідав і задуму, і намірам Толкіна, принаймні у його ранній творчості. Письменник писав про це у листі до Мілтона Волдмана 1951 року: «Зі своєї юності я сумував через убогість моєї любої батьківщини: вона не мала власних історій (що б відображали її мову й душу) такої якості, як я шукав і знаходив у легендах інших земель... нічого англійського не зберегли жалюгідні збірки народної творчості... Не смійтеся! Однак колись (моя упевненість із того часу сильно впала) я мав на думці створити корпус більш чи менш пов’язаних легенд, що б варіювалися від великих та космогонічних до рівня романтичних чарівних казок — більші б ґрунтувалися на менших у зв’язку із землею, менші отримували велич за рахунок невідомих лаштунків — й усе б я присвятив просто — Англії, моїй батьківщині. Вони мали бути тієї тональності та якості, яких я прагнув, чимось прохолодним і ясним, сповненим нашого "повітря"... вони мали бути "високими", очищеними від грубостей, а також придатними для більш дорослої свідомості землі, віддавна зануреної у поезію» [14: 144-145]. А найкращою ілюстрацією є слова Толкіна у чернетці листа 1956 року до невідомого читача, «містера Томпсона»: «Поставив собі завдання, надмірність якого я цілковито та з тремтінням усвідомлював: відновити англійську епічну традицію й представити її із власною міфологією» [14: 230-231]. Джон Толкін не був першим, хто ставив собі таке завдання. Подібні настрої часто виникали у Європі на хвилях національного піднесення — можна згадати і Якоба Ґрімма, і Ніколая Ґрюндтвіґа, і Еліаса Леннрота. Особливо яскраві паралелі дослідники знаходять між Толкіном та Леннротом, бо обоє створили художню оболонку, в яку помістили більш чи менш давні легенди, образи і мотиви [11]. Тобто Леннрот створив «міфологію для Фінляндії» — «Калевалу», а Толкін — «міфологію для Англії». Однак навіть із такої точки зору помітна велика різниця між ними двома. Толкін мав набагато менше стародавнього матеріалу, який би можна було використати, і його «Сільмарілліон» майже повністю його власний оригінальний твір. «Калевала», можливо, вплинула на написання «Книги утрачених сказань» (почата наприкінці 1916 року), тобто на найбільш ранню творчість, однак на подальшу роботу письменника вона не мала прямого впливу. Найповніше наміри створити «міфологію для Ангії» виразилися у ранніх чернетках і незакінчених творах Толкіна, які були видані посмертно під назвою «Книга утрачених сказань» [17; 18]. Тут дія була розміщена у «реальному» історичному минулому на британських островах. У цьому творі Еріол, мореплавець родом із первісних англо-саксонських земель, потрапляє на Самотній Острів, Тол Ерессеа. На острові він чує від ельфів, що мешкають тут, цикл оповідей про їхню історію та створення світу. У ранніх примітках до твору Джона Толкіна та пояснень редактора Крістофера Толкіна говориться, що Тол Ерессеа був «перетягнутий» богоподібними істотами Оссе та Уйном ближче до континенту і, таким чином, став Англією (при цьому від нього відколовся острів Іверін, що ідентифікується з Ірландією) [18: 283, 285]. Головним містом Тол Ерессеа є Кортіріон, який співвідноситься письменником із англійським містом Варвік, Толкін навіть продумав цикл лінгвістичних змін, що пояснював походження англійського «вар-» (war-) у слові «Варвік» від ельфійського «кор-» (kor-) у слові «Кортіріон» [18: 291-292]. Варвік був обраний письменником, оскільки він вважав, що це місто було столицею Генґеста із «Беовульфа», літературної пам’ятки, якій Толкін присвятив велику частину своїх наукових досліджень. Суть цієї «геопоезії» (вислів Сари Біч) не в тому, щоб штучно пов’язати топоніміку Тол Ерессеа з Англією, а в тому, аби показати, що Англія насправді і є Чарівною країною. У ранній творчості Толкін зробив багато для прив’язки художнього світу до реального історичного контексту. Окрім географічних співставлень, одним із варіантів імені Еріола було Анґол, від якого виводилася назва народу «англи» і, відповідно, слово «Англія». Також у Еріола були сини Генґест і Горса, які згадуються в історичних джерелах як лідери англо-саксів. Толкін наголошує, що нащадки Еріола, тобто англійці, зберігають істинну традицію ельфів (або чарівного народу, фейрі), правдивішу за ту, яку можна знайти у кельтському фольклорі [18: 290]. Ім’я Генґеста відіграє ще одну важливу роль — у артурівському циклі легенд воно фігурує як ім’я одного з вождів «диких» саксів, із якими воюють британці. Прив’язуючи свій художній світ до цього імені, Толкін протиставляє його артурівській і кельтській традиції. Важливим аспектом Толкінової «міфології для Англії», та й творчості у цілому, є його концепція «вторинного творіння» та погляди на зв’язок міфології і християнства. Однією з головних причин відкидання письменником артурівської літератури був цілковито християнський характер останньої. Це може здатися дивним з огляду на ревний католицизм письменника. Ось як пояснює це сам Толкін: «...інша і найважливіша річ: вони [Артурівські легенди] включені у та відкрито містять християнську релігію. З причин, які я не буду детально викладати, це видається мені фатальним. Міф і казка повинні, як і будь-яке мистецтво, відображати й розчиняти у собі елементи моральної та релігійної істини (чи хиби), але не експліцитно, не у видимих формах первісного світу» [14: 144]. Для Толкіна було важливо, або «вторинне творіння», тобто вторинна реальність художньої творчості, відрізнялися від Первісного творіння — реальності нашого світу. Ці погляди Толкіна мали досить глибоке філософське і богословське підґрунтя, їх розробляв не лише він, а і його учні та колеги з гуртка Інклінґів. Ідея «вторинного творіння» або «співтворчості» складає окремий підрозділ наукової толкіністики. Для нас у рамках цього дослідження важливо згадати її тому, що вона пояснює таку увагу глибоко віруючого католика до міфології, нібито міфологічно-язичницький характер його творчості, однак при цьому цілковито християнський ідейний зміст такої зовнішньої форми. У пізніших творах концепція «міфології для Англії» поступово зникає. Тол Ерессеа перестає явно асоціюватися з Англією, хоча й зберігаються деякі зв’язки між ельфами та англо-саксонською культурою. Зокрема, ельфійська назва Англії — «Лутанія» (Luthany) — означає «дружба», що Джон Толкін пояснює наступним чином: «Лутанія була єдиною землею, де люди й ельфи жили колись цілий вік у мирі й любові», «Давньоанглійська стала єдиною смертною мовою, якою ельфи промовляли до тих смертних, котрі не знали ельфійської» [18: 304]. Пізніше цей зв’язок стає ще слабшим, проте більшість «утрачених сказань» зображаються як почуті від ельфів, або прочитані у їхніх записах англо-саксонцем Елфвіном. Образ Елфвіна, що прибув на Тол Ерессеа вже «із Англії», замінив у цих пізніших текстах образ Еріола. Як зазначає Сара Біч, ці зміни знаменували, що «творчість Толкіна стала поширюватися далеко за межі суто "англійського". Вона вже не обмежувалася кордонами Англії, тому він відкинув цю концепцію [міфології для Англії]» [13: 34]. Саме у цей момент на перший план у Толкіна починає виходити творчий метод літературної реконструкції, мультикультурний за своїм характером. Одним із важливих етапів у формуванні вже не стільки «міфології для Англії», як англо-саксонського шару літературної реконструкції, було знайомство Толкіна із давньоанглійською поемою «Христос» (Crist), точніше, його звертання уваги на слово «earendel» у 104 рядку: Eálá Earendel engla beorhtast Ofer middangeard monnum sended. Слава Еаренделу, найсвітлішому ангелу, Котрий у Середзем’я посланий до людей [19]. Це незрозуміле слово (у сучасному літературознавстві воно вважається метафорою Йоана Хрестителя) вразило Толкіна й надихнуло його на створення образу ельфійського мандрівника Еаренділа, а наступний рядок вплинув на появу Середзем’я, яке стане місцем дії усіх основних текстів письменника. Про вплив цих рядків Толкін казав так: «я почувався, ніби щось заворушилося у мені, пробудило мене від сну. Тут було щось дуже віддалене і дивне, і прекрасне за цими словами, і, настільки я міг збагнути їх, щось значно глибше давньої Англії» [9: 72]. Це висловлювання ілюструє не лише вплив на письменника рядків із «Христа», а й особливість його свідомості і творчої уяви, адже таким самим чином багато малозрозумілих древніх слів змушували автора шукати їхнє пояснення. Він робив це не стільки науковим шляхом, за допомогою лінгвістичної реконструкції, порівняльного мовознавства, компаративного аналізу літератури й міфології (хоч і до цих аспектів неодноразово звертався у своїх наукових працях), як шляхом літературної творчості, породження художніх образів, сюжетів та ідей. Він, за власною метафорою, зводив нову вежу із розкиданих древніх цеглин [15: 7-8], тобто здійснював художню літературну реконструкцію. Цікавим для розуміння того, як у свідомості письменника формувався його творчий метод літературної реконструкції, є епізод із незавершеного твору 1930-тих років «Утрачений шлях» (The Lost Road). Персонаж Албойн, вірогідно, альтер-его самого письменника, говорить своєму батькові про юнацькі вчені амбіції, зокрема про бажання відвідати минуле: «У будь-якому разі, ти не можеш відвідати минуле, — сказав батько. — За винятком тих меж, які доступні нам, смертним. Ти можеш відправитися у минуле у сенсі чесного дослідження, довгої і наполегливої праці. Тобі краще заглибитися у археологію та філологію: разом вони багато можуть дати, хоча й рідко об’єднуються таким чином. — Гарна ідея, — сказав Албойн. — Але чи ти пам’ятаєш, як колись давно ти сказав, що я не суто кістяний? Я потребую міфів, а не лише кісток і каміння» [20: 40]. Так і Толкін, досліджуючи «кістки і каміння» давньоанглійської культури, потребував живих міфів, які, через їхню відсутність, почав створювати сам. І відштовхувався він саме від археологічних пам’яток, окремих давніх літературних фрагментів і відлунь давніх англо-саксонських мотивів у пізнішій або іноземній літературі. Поступово художній світ Толкіна стає цілковито мультикультурним, причому таким чином, що кожна давня культура знаходить, тепер вже у Середзем’ї, свій власний етнічний, географічний або хронологічний простір. Одначе погляд на ці культури усе ж залишається ніби з англійської чи навіть англо-саксонської точки зору. Також зберігається зв’язок художнього світу із реальним: «Місце дії моїх оповідей — ця земля, де ми нині живемо, лише історичний період уявний» [14: 239]. Основним підґрунтям для створення «міфології» та легенд усе більше стає скандинавська (давньоісландська) міфологія й епос, як найближчі до англійських за духом і генетично. Кельтську міфологію Толкін відкинув як «чужу», хоча все ж використовував дуже багато кельтських елементів, які цілком можна виокремити в окремий кельтський шар його творчості. Серед спільного між давньою англосаксонською та давньоісландською культурою Толкін вбачав концепцію відваги та сум, аж до безнадії, що пронизує літературні пам’ятки. Письменник вважав це важливим елементом, якщо не суттю усього дохристиянського світу, і намагався передати ці настрої та ідеї у своїй творчості. Англо-саксонська культура у пізній творчості Толкіна найбільше відображення знаходить у культурі Рохану (Rohirrim), а мова роханців є, фактично, давньоанглійською. Гобітшир, як вже згадувалося, теж був частиною англо-саксонського культурного шару, але у більш простому, провінційному і народному вимірі. Однак цей шар уже не є частиною концепції «міфології для Англії», що, попри умовність назви, була присутня у ранній творчості письменника. Це вже безпосередня частина його мультикультурної літературної реконструкції, і, як таку, її слід розглядати в окремому дослідженні. Літературна реконструкція у Джона Толкіна — це художній прийом або метод, що містить філософсько-герменевтичні, діалогічні та інтертекстуальні риси, й полягає у відтворенні тексту, який гіпотетично може належати до минулих літератур [7]. Процес відтворення є реконструкцією — на основі давніх текстів, фрагментів та їхніх відлунь у більш пізніх текстах, за допомогою сучасних літературних прийомів і за впливу сучасних історичних, культурних та літературних чинників створюється текст чи його елементи, які більшою чи меншою мірою і з тією чи іншою метою вважаються гіпотетично можливими у давню (реконструйовану) епоху. Під час реконструкції широко використовується науковий апарат, але водночас відсутні заявки на істинність, підкреслюється гіпотетичність і навіть фантастичність відтвореного (чим метод кардинально відрізняється від містифікації). У герменевтичному аспекті метод прагне відтворити істинний смисл тих чи інших реалій сучасності і минулого, шляхом відтворення ситуації їх виникнення; одночасно він прагне створити герменевтичний діалог, ввести у сучасний дискурс ті чи інші елементи та ідеї давньої культури, створюючи своєрідний простір діалогу між минулим і сучасністю. У діалогічному аспекті метод, коли відтворює структуру давніх реалій, водночас відтворює персоніфіковані діалогічні зв'язки, що існують між цими реаліями (внутрішній діалогізм), а також він створює умови для діалогу між читачем та минулою епохою. Інтертекстуальний аспект літературної реконструкції полягає у тому, що вона є комплексним інтертекстуальним прийом, який вибудовує художній текст із запозичень та ремінісценцій до інших текстів. Інтертекстуальність тут багаторівнева — зв'язки можуть бути на рівні тексту (мовні шаблони, стилістика), художніх прийомів, образів, мотивів і навіть ідей. Отже, «міфологія для Англії» була передумовою й основою творчого методу літературної реконструкції, першим варіантом останньої, що знайшла відбиток у ранніх творах 1910-тих та 1920-тих років. Згодом, починаючи з 1930-тих років, літературна реконструкція у Толкіна зазнала суттєвих змін, перестала бути суто англійською і набула мультикультурності, також перестала претендувати на науковість і створення чогось приналежного винятково минулій епосі (як робота Е. Леннрота, наприклад), а стала простором діалогу між минулим (у формі його гіпотетично можливих художніх форм) та сучасності. І, головне, літературна реконструкція у Толкіна остаточно оформилася як суто художній творчий метод, з явними елементами інтертекстуальності, фантастики та гри. Дмитро Кузьменко Література 1. Hammond W. G. J.R.R. Tolkien: A Descriptive Bibliography / Wayne G. Hammond. — New Castle : Oak Knoll Books, 2002. — 448 p. 2. Тихомирова Е. В. Альтернативная мифология для Англии, или Квест Профессора Толкина / Елена Владимировна Тихомирова // Вікно в світ. — 2001. — № 3. — С. 107-113. 3. Kocher P. H. A Mythology for England / Paul H. Kocher // J.R.R. Tolkien / Edited and with Introduction by Harold Bloom. — Philadelphia : Chelsea House Publishing, 2000. — P. 103-112. 4. Fairburn E. J.R.R. Tolkien: A Mythology for England / Elwin Fairburn // Tolkien: A Celebration / Edited by Joseph Pearce. — London : Fount, 1999. — P. 73-85. 5. Chance J. Tolkien’s Art: A Mythology for England / Jane Chance. — Lexington : The University Press of Kentucky, 2001. — 276 p. 6. Fisher J. Mythology for England / Jason Fisher // J.R.R. Tolkien Encyclopedia / Edited by Michael D. C. Drout. — New York : Taylor & Francis Group, 2007. — P. 445-447. 7. Кузьменко Д. Літературна реконструкція як художній прийом / Дмитро Кузьменко // Літературознавчі студії. Випуск 23, частина 1. — К. : Інститут філології КНУ імені Т. Шевченка : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. — С. 253-257. 8. Shippey T. The Road to Middle-earth / Tom Shippey. — London : Grafton, 1992. — 350 p. 9. Carpenter H. J.R.R. Tolkien : A Biography / Humphrey Carpenter. — New York : Houghton Mifflin, 2000. — 290 p. 10. Petty A. C. One Ring to Bind Them All: Tolkien’s Mythology / Anne C. Petty. — Tuscaloosa and London : The University of Alabama Press, 2002. — 142 p. 11. Petty A. C. Identifying England's Lonnrot / Anne C. Petty // Tolkien Studies. — 2004. — № 58. — P. 69-84. 12. Stenström A. A Mythology? For England? / Anders Stenström // Mythlore. — 1995. — № 80. — P. 310-314. 13. Beach S. «A Myth for Angle-Land»: J.R.R. Tolkien and Creative Mythology / Sarah Beach // Mythlore. — 1989. — № 58. — P. 31-36. 14. The Letters of J.R.R. Tolkien / Edited by Humphrey Caprenter. — London : HarperCollins, 1995. — 502 p. 15. Tolkien J. R. R. The Monsters and the Critics and Other Essays / John Ronal Reuel Tolkien. — London : HarperCollins, 1997. — 244 p. 16. England // Scull C., Hammond W. G. The J.R.R. Tolkien Companion & Guide: Reader’s Guide / Christina Scull and Wayne G. Hammond. — London : HarperCollins, 2006. — P. 244-248. 17. Tolkien J. R. R. The History of Middle-Earth. Volume 1: The Book of Lost Tales 1 / John Ronal Reuel Tolkien ; edited by Christopher Tolkien. — New York : Ballantine, 1992. — 362 p. 18. Tolkien J. R. R. The History of Middle-Earth. Volume 2: The Book of Lost Tales 2 / John Ronal Reuel Tolkien ; edited by Christopher Tolkien. — London : HarperCollins, 1995. — 388 p. 19. Christ A, B, C : Verse Indeterminate Saxon [Electronic resource] // Georgetown University. — Access : http://www8.georgetown.edu/departments/medieval/labyrinth/library/oe/texts/a3.1.html. 20. Tolkien J. R. R. The History of Middle-Earth. Volume 5: The Lost Road and Other Writings / John Ronal Reuel Tolkien ; edited by Christopher Tolkien. — London : Grafton, 1992. — 460 p.